Грюнвальдська битва

Битва народів, що зламала силу ордену.

На початку XV століття Тевтонський орден був однією з найсильніших військово-політичних сил Балтійського регіону. Його експансія підштовхнула Корону Польську та Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське до союзу, уособленого польським королем Владиславом II Ягайлом і великим князем Вітовтом.

15 липня 1410 року союзна армія зустрілася з військом ордену біля Грюнвальда. Поруч із польськими, литовськими, татарськими, молдавськими та чеськими загонами билися русини з Волині, Київщини, Поділля, Чернігівщини, Галичини, Підляшшя та Белзщини. Саме тому бій часто називають битвою народів.

Першими в атаку рушили легкі кінні частини правого, литовсько-руського флангу. Під натиском важкоозброєних лицарів вони відступили. Тривалий час це вважали втечею, однак джерела дають підстави бачити в маневрі знайому русинам і татарам тактику удаваного відступу: переслідувачі втратили стрій і стали вразливими для контратаки.

У центрі союзної лінії особливу стійкість виявили смоленські полки, які втримали натиск орденських хоругв у критичний момент. Коли литовсько-руські сили повернулися до бою, а польські частини перейшли в наступ, порядок тевтонців остаточно розсипався.

Битва завершилася загибеллю великого магістра Ульріха фон Юнгінгена та більшості орденської старшини. Війна тривала й після Грюнвальда, але військова могутність Тевтонського ордену вже не відновилася. Одна з найбільших битв середньовічної Європи стала також досвідом бойового братерства для русинів, які згодом воювали у гуситських кампаніях.