Конотопська битва

Перемога, яку намагалися стерти.

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом став Іван Виговський. Намагання Москви дедалі глибше втручатися у справи Гетьманщини привело до розриву союзу. У 1658 році Виговський уклав Гадяцьку угоду, що передбачала створення Великого князівства Руського у федерації з Польщею та Литвою, — і конфлікт переріс у московсько-українську війну.

Навесні 1659 року велике московське військо обложило Конотоп. Козацький гарнізон під проводом ніжинського полковника Григорія Гуляницького понад два місяці утримував місто, відбиваючи штурми й виграючи час для гетьмана. Саме ця затримка дала Виговському змогу зібрати сили та домовитися про допомогу кримського хана Мехмеда IV Ґерая.

На початку липня союзна армія підійшла до Конотопа. Після бою під Шаповалівкою Виговський розмістив частину козаків і кримську кінноту в засідці біля Соснівки. Місцевість із річками, болотами й вузькими переходами давала перевагу тому, хто змусить противника рухатися без належної розвідки.

Вранці 8 липня козацькі частини атакували, а потім удавано відступили. Московська кіннота князя Семена Пожарського кинулася навздогін, відірвалася від головних сил і потрапила на підготовлену ділянку. Зруйнований міст та загати на річці Кукілці ускладнили відхід, а удар союзників із засідки перетворив переслідування на розгром.

Наступного дня козацько-кримське військо змусило основні сили князя Трубецького зняти облогу й відступити. Перемога мала великий резонанс у Європі, однак внутрішня боротьба в Гетьманщині не дозволила перетворити військовий успіх на тривалий політичний результат. Саме тому Конотоп став і символом блискучої перемоги, і нагадуванням про ціну розбрату.