Бій під Крутами

Бій, що став вибором покоління.

Наприкінці 1917 року Українська Народна Республіка відмовилася визнавати владу більшовицького уряду в Петрограді. У відповідь російські радянські сили почали наступ через Харків і Полтаву на Київ. Одночасно частину українських військ у столиці відволікло повстання на заводі «Арсенал».

Важливий залізничний напрямок спочатку обороняли юнкери 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького під командуванням сотника Аверкія Гончаренка. 27 січня до них приєдналася студентська сотня — добровольці Українського народного університету, Університету святого Володимира та старших класів київських гімназій.

29 січня 1918 року українські підрозділи зайняли позиції біля станції Крути й зустріли наступ значно численніших більшовицьких сил. Бій тривав до вечора. Захисники, використовуючи залізничний насип, підготовлені позиції та кулемети, відбили кілька атак і не дозволили противнику одразу прорватися далі на Київ.

Коли з’явилася загроза оточення, Гончаренко наказав відступати до ешелону. Основні сили відійшли організовано, однак одна студентська чота в сутінках втратила орієнтир і вийшла на вже зайняту ворогом станцію. Двадцять сім полонених юнаків були розстріляні.

Оборона під Крутами затримала наступ і дала українській дипломатії додатковий час на переговорах у Бересті. У березні 1918 року полеглих студентів урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві. З часом бій став не історією про марну жертву, а символом свідомого вибору захищати власну державу тоді, коли вона лише поставала.